Спогади

СВЯТЕ БОГОЯВЛЕННЯ. ХРЕЩЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСИТЕЛЯ НАШОГО ІСУСА ХРИСТА. село Вороньки  2019 рік.

Санітарна дружина

Санітарна дружина,  як  рухоме формування медичної служби громадянської оборони була створена в селі Вороньках  у часи далекого Радянського союзу при колгоспі «Червона зірка». Ціль і призначення її було  надання першої медичної допомоги постраждалим від зброї масового ураження, а також при стихійних лихах  катастрофах,  проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів. Пройшовши навчання молоді жінки і дівчата ставали на захист здоров’я мешканців села. Далекий  1978 рік. Спогади і фото.

Весільні обряди у Вороньках

Життя людини починається з родини. У родині відбувалося зростання та розвиток кожного в  сім’ї.  Родина формувала свої правила, звичаї, обряди. В селі Вороньках сформувалися  свої обряди, які гармонійно вписувалися в українську історію суспільства. Важливою складовою життя суспільства є весільний обряд. Через нього виражається ідеологія, цінності, традиції народу, а також суспільна свідомість та духовні потреби людей.

Весілля зазвичай відбувалося в неділю. Зранку наречену готували до шлюбу: розплітали їй косу, а потім дружки вплітали у волосся стрічки та монети, одягали вінок та найкращий одяг, щоби показати, який скарб мусять віддавати в іншу родину. У нашому селі , як і в усій Україні , весільне вбрання  складалося з вишитої сорочки, корсетки, спідниці та крайки. Голову нареченої прикрашав вінок  із стрічками. Та найголовніше було  намисто. Чим більше разків намиста, тим щасливіше і багатше мало бути життя майбутньої дружини. Намисто було скляне, різнокольорове.

Допомога будинку для літніх людей

Склалась непроста ситуація в будинку для літніх людей у с.Вороньках,закінчились дрова для опалення. Керівництво звернулося по допомогу до місцевого старости села Вороньків Шутого Сергія Івановича. Який разом з керівництвом місцевого господарства в особі Карауша Ю.Г. допоміг стареньким людям. Особлива подяка місцевому фермеру Шутому І.В, який за власні кошти придбав дрова для опалення. Хочу висловити слова вдячності небайдужим людям. Разом ми все здолаєм.

Вороньківські виробничі майстерні

Вороньківські виробничі майстерні засновані у с.Вороньках Олександром Юлійовичем Ягном(1848 – 1922рр.), де  близько 300 селянських дітей здобували освіту і навики  малярів ,слюсарів ,столярів , позолотників, різьбярів , майстрів черепичної і кахляної справи. Захопившись українською культурою митець починає втілювати українські орнаменти у свої роботи.

У помістях М. Кочубея , сина Олени  Волконської- Рахманіної, він  побудував цегельний завод, де виготовляли майолики та керамічні решітки. Золота медаль Всеросійської промислової виставки у Нижньому Новгороді за високохудожні  вироби вороньківських умільців стала гідною оцінкою  витончених смаків О.Ягна та   наснаженої праці його здібних учнів. Беручи участь у трьох напрямках ,він показав у Нижньому Новгороді не тільки вироби умільців по дереву, металу, позолоті і кераміці, а й  в художній освіті майстрів і учнів, взявши участь  у відділі  «Народної освіти»

Особливої уваги заслуговує  його  титанічна праця з відновлення давньоруської полив’яної кахлі, секрети якої були утрачені, успішному виробництві плитки  сприяли поклади високоякісної  пластичної глини у Вороньках.

Кахель  підсилений художньою вираженістю монументальної майоліки , не втратив актуальності і до нашого часу. У  кахлі з квітково- рослинними орнаментами перенесено всю експресію художньої фантазії автора  і  його талановитих помічників з народу.

За проектом Ягна у  Вороньках  і  Вейсбахівці споруджуються   цілі   архітектурні ансамблі . Вони складалися з терему,гостинниці, флюгера, церкви, пекарні.  Дворець нагадував казковий терем, переливаючись на сонці кольоровою майолікою:дах,фриз,віконні наличники були зроблені з майоліки та теракоту. Все це гармонійно вписувалося у ландшафтний дизайн з двома парками,ставками і штучно насипаними островами.

Олександр Ягн один із перших відновив художню майолику і  теракот за  мотивами  українського народного орнаменту, працюючи в стилі українського модернізму.   

  

Модернізм,в якому працював архітектор , визначають як стиль у мистецтві та архітектурі   кінця ХІХ – початку ХХ ст.  Під модернізмом  часто розуміють   авангардизм, сукупність   напрямів,   течій в    художній    культурі цієї доби.

На сьогоднішній день у вороньківському музеї зберігаються фрагменти  кахлі виготовлені Ягном.   

   

Присвячується нашим матерям.

 

Валентин Самборський

У 1964 році в село Вороньки приїхав  після закінчення Ужгородського державного університету молодий лікар Валентин Серафимович Самборський. Син  священика УАПЦ, внук розстріляного в  Биківні архієпископа Володимира Самборського . Архієпископ Володимир Самборський був одним з останніх українських архієпископів, який очолював автокефальний рух . Його як останнього архієпископа Київського було розстріляно разом з іншими прихильниками автокефалії.

Валентин Самборський разом зі своєю дружиною пропрацював все життя у Вороньківській дільничній лікарні. Народившись у духовній сім’ї не забував про Бога. Відвідав  Єрусалим.

Писав вірші ,друкувався у газетах  Була видана його збірка віршів «Сповідь Лікаря»

Вороньківці пам’ятають його як людину, що віддала часточку своєї душі і серця селу.

Свято Миколая у Вороньках

Ми завжди чекаємо казки і забуваємо про реальність. Часто в пошуках чуда не бачимо того  з чим стикаємося кожного дня. Буденність  охоплює нас і ми не задумуємося, що перетворити наші мрії в реальність підсилу тільки нам.

Кожного року в нашому селі Вороньках ,Свято-Покровський храм гостинно стрічав дітлахів 19 грудня на Святого Миколая ,перетворюючи казку  в реальність. Святий Миколай кожній слухняній дитині давав солодкий подарунок. З особливим святковим настроєм проходило це свято. Адже всі знають, що Миколай був покровителем всіх діток.  Якщо ж в переддень чарівного свята загадати заповітне бажання, то Святий Миколай його обов'язково виконає. Діти, які вже вміють писати, в листах просять покровителя виконати свої мрії.

Але обставини цього року внесли свої корективи у свято. Карантинні обмеження ледь  не забрали в нас наші мрії про це свято.

 АЛЕ МРІЇ СТАЛИ РЕАЛЬНІСТЮ, тому що Святий Миколай завітав до Вороньківської школи  та дитячого садочка, щоб обдарувати дітей солодкими гостинцями. Завдяки старанням місцевого священика О.Мирослава та директора навчального закладу Шовкової Валентини Анатоліївни - свято відбулося. Задоволені дітлахи розказували вірші про святого Миколая і прославляли його в піснях.

Щира подяка місцевому господарству СВК «Пам"яті декабристів», за подарунки всім дітям у с.Вороньках. Кожного року вони підтримують цю традицію  і допомагають організувати свято.

Це добре і очікуване дітворою свято вчить милосердю, щедрості та любові до оточуючих людей. Чудесну традицію передають з покоління в покоління, а вона прищеплює головні цінності нашим дітям,вчить повсякчас зберігати все найдорожче в людських серцях.

Свято-Миколаївська церква-усипальниця с.Вороньки 1904 р.

 Церква,склеп із складною системою опалення, — весь архітектурний комплекс будується за проектом і під керівництвом талановитого архітектора Олександра Ягна (1848-1922р.р.). Всі матеріали для будівництва використаються місцеві,також місцеві умільці будуть будувати і оздоблювати храм. Всього на будівництво і оздоблення храму-усипальниці витратять 80 тисяч рублів.

Олександр Юлійович Ягн спроектує церкву - усипальницю у знайомому йому стилі – українського модерну. За проектом вона буде кам'яною з шістьма куполами. Дзвіниця розміщена на середньому куполі. Складна система опалення і великий підвал-склеп, зроблять її однією з величніших храмів. Саркофаги домовин родини помістять до спеціального приміщення в підвалі, туди перенесуть і домовити інших померлих родичів.

Для оздоблення буде використовуватися кахельна плитка і майоліковий декор, все це виготовляли у Вороньківських майстернях, заснованих і керуючих талановитим архітектором О.Ю.Ягном .

Різьблений іконостас з позолотою, буде зроблений двохярусний із 29 іконами. Вороньківські ковалі у майстернях Ягна викують огорожу для храму.

Маючи досвід у побудові садиб і будинків, він вперше побудує величний храм, використовуючи всі свої знання і вміння. Церква оздоблена майолікою і керамікою була окрасою не тільки села, а й усього повіту. Церкву розмалював відомий в ті часи художник Соколов.

17 вересня 1904 року відбудеться освячення храму преосвященнішим Нестором єпископом Новгород-Сіверським вікарієм Чернігівської єпархії.

Зовнішнє оздоблення церкви,буде відповідати пишноті й оздобленню внутрішньої частини храму. Стіни будуть вигравати розписами та мозаїчною керамічною плиткою. До сьогоднішнього часу дійшли тільки маленькі частинки колись величного храму, які зберігаються у селі Вороньківському шкільному краєзнавчому музеї. Це залізний підсвічник,частина іконостасу , а саме двері вівтаря, вирізані з дерева неначе сплетеними з ниток, ікона архангела Михаїла, намальованого в зріст людини, уламки плитки і кахлі.

Більш детальніший опис храму зроблений в 1922 році, ми можемо знайти у Ніжинському архіві.

Вівтар:святий престіл дерев’яний в позолоті, жертівник в ніші напівкруглій, всередині три ікони. На горному місці у визолоченій рамі висить ікона. Іконостас двохярусний, має 29 ікон, царські врата, дерев’яні, різьблені, визолочені з 6 іконами, 2 ікони срібні в позолоті, розміри 4 вершка на 1.5 вершка. У церкві були ще і інші ікони у позолочених рамах. Лампада спускаємо срібна вага 1 ф.30 зол., панікадило залізне,позолочене на 24 свічки, евангеліє велике, срібна обкладинка з позолотою вага 5 ф.48зол., євангеліє мале,верхня обкладинка срібна з позолотою вага 2ф.12 зол., евангеліє мале,верхня обкладинка металева. Хрест напрестольний срібний з позолотою вага 1ф. 49 зол., хрест напрестольний металевий. Чаша срібна з позолотою вага 1 ф.78 зол., дискос срібний з позолотою вага 92 зол., звіздиця срібна з позолотою вага 36 зол., ложиця срібна з позолотою 21 зол. , копие стальне з рукояткою з чорного дерева, ковшик срібний з позолотою вага 28 зол., тарілки дві штуки, вага 81 зол., дарохранительниця срібна з позолотою вага 4 ф.84 зол., дароносиця срібна з позолотою вага 60 зол., ящик хрестильний срібний з позолотою вага 81 зол., кадило срібне вага 1ф. 6зол.

Облачення престола і жертовника все з білої і рожевої парчі і шовку. Також з парчі пошито чотири набори облачення священика, пара металевих хоругв і пара суконних, коврик розміром 5 арш.,комод з двома ящиками, панахидна доска з білого мрамору. Всього на той час при храмі було 16 богослужбових книг.

Дзвонів 6 штук:

1) 121 пуд 2ф. 2) 18 пуд.33 ф. 3)10 пуд.20 ф. 4)4 пуд.27 ф.5)1 пуд 5 ф. 6) 22ф.

Це все неповний опис майна Миколаївської церкви у селі Вороньках, та вже з цього опису можна дізнатися, що Михайло Кочубей грошей на будівництво храму і його оздоблення на жалів. Використавши весь потенціал виробничих майстернів О.Ю.Ягна, а також його архітектурний хист, побудував величний храм-усипальницю в селі Вороньках назвавши в честь свого батька Миколаївським.

День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

 

Сьогодні в Україні вшановують тих людей, які ліквідовували аварію на Чорнобильській АЕС. Катастрофу, яку ще людство на бачило ніколи. Той мирний атом, який мав служити людині вирвавшись на волю завдав скільки лиха, приніс скільки багато  біди про яку людство і не здогадувалося. Лише завдяки сміливості ліквідаторів аварії, які заплатили своїм життям, вдалося локалізувати техногенну катастрофу.

 Вірш Валентина Самборського, лікаря нашого села ,присвячений тим подіям.

Чорнобильські дзвони

Ми цей день, мабуть, вік не забудемо 
Ще й нащадкам лишаться тривоги...
Тож завжди будьте пильними люди - 
Стережіться біди якомога! 

Ми грудьми той реактор прикрили 
Своїм мозком  і серцем гарячим. 
Всю Європу тоді  захистили. 
Світ ще, правда, такого не бачив. 

Стало все враз якесь хворобливе,
В'януть квіти від спеки і пилу. 
Та ми вірим в майбутнє щасливе - 
В нас нові ще прокинуться сили.

    В.Самборський

І знову ця знайома стежка в полі -

Петля в'юнить до рідного села,

 Що маячать ген-ген на видноколі,
 Тут народивсь, тут молодість пройшла!..
 І серце в грудях трепетно заб'ється,
 Душа моя немов з-за ґраток рветься
 І сум, і радість болем забринить.
І пташкою в гніздо своє летить...

                  


Моє село, для мене ти єдине,
Як мати рідна, як саме життя,
Як хліб землі, як пісня лебедина –
Не стань тебе – впаду у небуття!..
І хочу я душею притулитись,
І буть корисним, доки стачить сил!
І зором обійняти все довкіл,
І серцем спраглим із тобою злитись,
Душа моя немов з-за ґраток рветься
І серце в грудях трепетно заб'ється,
 І сум, і радість болем забринить.
І пташкою в гніздо своє летить..