село ВОРОНЬКИ

І знову ця знайома стежка в полі -

Петля в'юнить до рідного села,

 Що маячать ген-ген на видноколі,
 Тут народивсь, тут молодість пройшла!..
 І серце в грудях трепетно заб'ється,
 Душа моя немов з-за ґраток рветься
 І сум, і радість болем забринить.
І пташкою в гніздо своє летить...

                  


Моє село, для мене ти єдине,
Як мати рідна, як саме життя,
Як хліб землі, як пісня лебедина –
Не стань тебе – впаду у небуття!..
І хочу я душею притулитись,
І буть корисним, доки стачить сил!
І зором обійняти все довкіл,
І серцем спраглим із тобою злитись,
Душа моя немов з-за ґраток рветься
І серце в грудях трепетно заб'ється,
 І сум, і радість болем забринить.
І пташкою в гніздо своє летить..