Ми живемо у вік економічного прогресу. Коли людство дивлячись у майбутнє зводить величні будівлі , які пристосовані більш до сучасного життя. Коли архітектори і будівельники зводячи різні будинки інколи мало думають про прекрасне . Наші очі травмують похмурі сірі будівлі ,які немов близнюки похожі один на одного. Ми інколи забуваємо ,що людина тягнеться до прекрасного ,до досконалого .Наші предки зводили прекрасні палаци ,церкви, садиби. Дуже часто сучасність у сірій своїй буденності забуває ,про те що було раніше на цьому місці де ступає його нога.
Про тих людей які вершили історію у мистецтві , культурі. Хоча до нашого часу не збереглися їхні творіння ,але вони створили цілі напрямки у культурі , у нашій культурі.
Проходять роки ,століття. Багато чого
забувається ,але в пам'яті людей у селі Вороньках Бобровицького району живе память про його творіння. Вона
передавалася з уст в уста, від батьків
до дітей. Спогади про химерний будинок,
вибудуваний , вицяцькуваний , виблискуючись на сонці всіма барвами кольору, про
найбільшу святиню села церкву -
усипальницю , про майстерні де
виготовляли кахель який возили і у
Петербург, і у Москву , та за кордон. І про
цілий ландшафтний комплекс з штучними ставочками , парками ,острівцями.
Трагічна доля у села . Повна смутку і відчаю. Не зберегли, не зуміли залишити
для нащадків цю чудотворну красу.
Одні Царські Врата з церкви зберігають зараз у краєзнавчому музеї у Вороньках, та ще кілька фотографій про ту красу. Але память у людей вічна. Бо людина тягнеться до чогось прекрасного, і ходячи до церкви ,яка збудована в наш час люди порівнюють з тією , яка збудована талановитим О.Ягном ,тому що це наша історія наше минуле. Ми повинні пам’ятати про це. Тому що дерево всихає без коріння ,як і людина яка не знає своє коріння ,своє минуле .І тільки парк стоїть як вічний спомин про те прекрасне, що колись було на цьому полі де колоситься пшениця.
Немає коментарів:
Дописати коментар